Горицвіт – червонокнижкий первоцвіт Дніпропетровщини

До Червоної книги України занесені 56 видів рослин, що зустрічаються на території Дніпропетровщини, 15 з них – первоцвіти. До них належить і така квітка як горицвіт. Її ще називають адоніс весняний, горицвіт жовтий, жовтоцвіт весняний, заячий мак, купавник, польовий кріп, стародубка, чорногірка, сосенка, терлич. Рослина налічує, за різними джерелами, від 20 до 45 видів трав'янистих однорічників і багаторічників, котрі зростають у Європі та районах Азії з помірним кліматом.

Латинську назву горицвіт, згідно міфу, отримав на честь сина кіпрського царя – юнака Адоніса, який загинув на полюванні від нападу вепра. Його кров забарвила квіти і рослини в червоне, тому назва «адоніс» мала би стосуватися лише для видів із червоними квітками, хоча їх у роду не так і багато. За іншою версією, назва квітки походить від імені ассірійського бога Адона. А українську назву «горицвіт» ця рослина отримала за яскравий колір своїх квіток, схожий на полум’я.

За однією з легенд, вогняною квітка стала через те, що дуже давно на нашій землі жив пан із дочкою. І покохала вона простого хлопця. Кохання було взаємним. Але старий пан не хотів, щоб його зятем був простий селюк і почав відмовляти дочку, та не вдалося. Тоді звелів він їй разом із усіма жати жито, щоб скуштувала, який він, селянський хліб. Сподівався, що донька злякається тяжкої праці, однак та горда була, та й коханий допомагав, і донька ввечері повернулася щасливою. Пан розсердився, наказав на другий день поставити дочку на окрему ділянку, і щоб ніхто їй не допомагав. Тяжко було дівчині, бо ж до жаття не мала ні звички, ні сили. Порізала серпом руки, поколола ноги, кров капала на золоте жниво. А день був довгий і, коли сонце почало сідати, прийшов пан, дивиться, а дочки немає в полі. Тільки в житі, на краю лану під лісом незнана квітка вогником світить – усе, що лишилось від дівчини…

Чехи називають цю рослину вогничком, а німці – вогняною квіткою. Популярною в культурі горицвіт став лише наприкінці XVII сторіччя, відтоді цю декоратичну рослинупостійно вирощують у парках, садах і квітниках.

Стебла у горицвіту прості або гіллясті, листя багаторазово пальчато- або перисторозсічене на вузькі частки. Яскраві глянцеві одиночні квітки червоного, але частіше жовтого кольору, діаметром від 4 до 6 см, з кількістю пелюсток від 10 до 20, розташовані на кінцях пагонів. Плоди горицвіту – листівки, що містять зморшкувате насіння з відігнутим або прямим носиком. Усі частини горицвіту отруйні. Нам більш відома ця рослина з жовтими квітами, хоч її назва походила від червоних квітів.

Уже в XIV ст. цю рослину широко застосовували в народній медицині від різних серцевих і ниркових захворювань, при судомах. Хімічне вивчення горицвіту було розпочато наприкінці XIX століття, але тільки в 1940–1947 роках відомому швейцарському хіміку Рейхштейну вдалося виділити з трави горицвіту індивідуальні кристалічні глікозиди – адонітоксин і цимарин.

Горицвіт збуджує і регулює діяльність серця, розширює кровоносні судини серця і нирок, посилює серцеві скорочення, вирівнює ритм серцевих скорочень, усуває застійні явища, має сечогінну, протисудомну, знеболювальну, заспокійливу дію, знижує збудливість рухового апарату центральної нервової системи. Серцеві глікозиди не накопичуються в організмі через невелику стійкість діючих речовин.

У медицині горицвіт широко застосовується у вигляді настоїв трави, препарату адонізиду, сухого екстракту як один із важливих компонентів мікстури Бехтерєва, що регулює і стимулює діяльність серця при різних серцево-судинних захворюваннях, особливо при хронічній серцевій недостатності, неврозах і пороках серця, застійних явищах, набряках, задишці. Також при набряках, пов’язаних із порушенням діяльності нирок, при інфекційних захворюваннях (грипі, скарлатині, тифі). У поєднанні з бромом адоніс допомагає при безсонні, підвищеній нервовій збудливості, судомах, епілепсії, алкогольних психозах.

У народній медицині настій трави горицвіту застосовують при різних серцевих захворюваннях, асциті, базедовій хворобі і як заспокійливий засіб при судомах, сухому кашлі, кашлюку, при запаленні легень, ревматичних болях у суглобах і в м’язах і при багатьох інших хворобах, коли потрібно підняти загальний життєвий тонус організму. Горицвіт – сильнодіючий засіб, тому застосовувати його потрібно з особливою обережністю.

З лікувальною метою використовують траву горицвіту весняного, яку заготовляють від початку цвітіння рослини і до осипання плодів, тобто з травня до початку липня. Найкращою є сировина, зібрана під час цвітіння рослини. Її зрізають на висоті 5–10 см від землі, вилучають побурілі частини і сушать у сушарках при температурі 40–50°С, в добру погоду – на відкритому повітрі, під наметом або на горищі. Сухої сировини виходить 19–20%. Термін придатності – до 1 року.

У нашому краї ви знайдете цю рослину після перших промінців весняного сонця у балках Щурівських, Зеленій, Північній Червоній, Павловській; заказнику «Старовишневецький» у Синельниківському районі, Дніпровсько-Орільському природному заповіднику; вирощують їх у Криворізькому ботанічному саду.

Та, розуміючи, що рослина має багато лікувальних і фармакологічних властивостей, краще не знищувати її для власних потреб, не зривати! Бо горицвіт весняний і горицвіт волзький занесені до Червоної книги України в 2009 році зі статусом «неоцінений». Також ця квітка є і в Червоній книзі Дніпропетровської області.

Поети нашого краю створили чудові образи цієї рослини. Можливо, ви знайомі з казвою Івана Манжури «Червоний горицвіт» або збіркою поезій «Горицвіт» Івана Хоменка? Такі поети як Борис Мозолевський, Іван Сокульський, Костянтин Чернишов також не могли обійти стороною яскраву квітку.

*** Як поема – в дощі, як у морі поглиблені води,  як світанок у світі, як у небі не в’яне зоря; як у вечорі – сум, як Дніпром – сплески Ольжиних лодій – так розлука в мені! Так любов і розлука твоя. Як горицвіт – на камені, як жита на відкритій степам долині, як смерековий гімн, як порогів дніпрових далека гроза; як глибока в нас кров, як присяга свята Батьківщині – так для мене єдина твоя сльоза!                Іван Сокульський

Квіти дитинства Порцелянові буски конвалій  І горицвіт палючий, мов кров,  В повоєннім голоднім розваллі  З серця сірий зірвали покров. І понині, як бачу їх, слізьми  Закипає з тривоги душа.  І крізь далі, болючі та грізні, Мчить дитинство, як глупе лоша…   …То горицвіт, як усміх гарячий,  У буденщині блякло-сумній  Погукав мою спрагу юначу  На поталу любові земній. Та любов і ті мрії – все далі,  Мов ховає їх часу покров.  І лиш в пам’яті – буски конвалій  Та горицвіт гарячий, мов кров.                Костянтин Чернишов

Тож, памʼятайте, не знищуйте квіти горицвіту! Квітка у вазі приречена на загибель. Краще хай вони тішать око, серце і душу всіх, хто прийде слідом за вами. Адже первоцвіти – безцінний дар природи, перша усмішка весни!

Титульне фото Вікторії Тротнер: https://www.dnipro.libr.dp.ua/index.php?route=information/project&prj_id=955